Виявляйте щиру  зацікавленість іншими людьми.

    Усміхайтеся.

    Пам’ятайте, що не має для людини звуку значимішого й приємнішого, ніж звук власного імені. Називайте людину на ім’я.

    Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших до розмови про них самих.

    Говоріть про речі, які цікавлять вашого співрозмовника.

    Давайте людям відчути їхню власну значимість -  і робіть це щиро.

     Під час підготовки до ЗНО випускникам варто навчитися долати напруження, зосереджуватися, організовувати повторення матеріалу, засвоїти правила підготовки до такого випробування. Запорукою підтримання інтелектуальної форми є добра фізична форма. Перш ніж починати роботу, потрібно усвідомити для себе, що слід зробити в першу чергу, скільки це має забрати часу, визначити порядок підготовчої роботи.

     Плануючи графік підготовки, пам'ятайте, що найвища продуктивність праці настає через 20-30 хв. після початку роботи. Тому саме у цей період доцільно виконувати найскладніші завдання.

    Заздалегідь потрібно облаштувати своє робоче місце так, щоб нічого не відволікало від навчання.

     Намагайтеся в процесі роботи дотримуватися визначеного графіка. Починайте роботу, відпочивши. Найкращий відпочинок - 1,5-2 год сну або прогулянка, спорт, допомога батькам по господарству.

    Першу годину можна працювати без перерви, а далі мають бути 5-10 хвилинні перерви через 40 -50 хв. напруженої праці, під час яких можна виконувати фізичні вправи.

   Якщо якесь завдання не можете зробити одразу, не розгублюйтеся, спробуйте повторити за якийсь час.

    Починайте вчити важкий матеріал, легкий залишайте на кінець. Не втрачайте почуття впевненості у власних силах. Якщо це раптом трапилося, слід скоротити обсяг завдань, щоб виконати їх успішно.

    Пам'ятайте - перемога не завжди приходить до найсильнішого чи найспритнішого!

    Рано чи пізно вона приходить до того, хто повірить у себе! 

 

   ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ:

1. Якщо ви думаєте, що програєте, то програєте!

2. Якщо ви думаєте, що не зможете, то не зможете!

3. Якщо ви хочете, але боїтеся, то не досягнете мети!

4. Якщо ви чекаєте на невдачу, вона прийде до вас!

5. Успіх завжди з тим, хто його прагне!

6. Справжній двобій відбувається у вашому розумі!

7. Якщо ви думаєте про перемогу, то переможете!

8. Повірте у себе, щоб виграти! 

 

ЗИЧИМО УСПІШНО СКЛАСТИ ЗНО!

 

Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати.
   Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.
Хочу: бажання, цікавість, прагнення;
Можу: здібності, таланти, стан здоров'я;

Треба: стан ринку праці, соціально - економічні проблеми в регіоні;
Зона оптимального вибору (ЗОВ).
 

Алгоритм професійного самовизначення
   Крок 1
  Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, щоб ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.
  Крок 2
  Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.
 Крок 3
   Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.
Крок 4
   Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.
  Крок 5
  Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.
    Крок 6
 Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.
   Крок 7
 Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.
  Крок 8
  Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.
  Крок 9
  Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог.
   Крок 10
  Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.
  Крок 11
   Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.
   Крок 12
  Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

Загрози Інтернету зводяться до мінімуму в тих родинах, де складаються довірливі відносини між дітьми і батьками. Тому намагайтесь обговорювати з дітьми всі проблеми, що виникають в їх житті. Дитина повинна знати, що головні експерти у всіх життєвих ситуаціях її мама і тато, а не сумнівні сайти. Не повинно бути таких тем, які дитина боялася б обговорювати з батьками, і питань, які дитина посоромилася б задавати.

    Ніколи не відмовляйтесь від пояснень і не лайте дитину, якщо вона звернулася до Вас з питанням на «слизьку» тему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз'яснення.

   Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала та про, що цікаве там довідалася. Не забувайте самі розповідати та показувати, що корисного. Ви знайшли в Інтернеті, чи якщо навичками роботи в мережі не володієте - в інших джерелах інформації.

 

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

    Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

    Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

   Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

    Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

    Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

   Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

    Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

     Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

 

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

· погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

· невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

· погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

· заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

· ламання та знищення особистих речей;

·  використання брутальних слів, лайка;

· принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

·  контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

· заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

· звинувачування у всіх проблемах;

·  критикування думок, почуттів, дій;

· поводження із ним/нею як із прислугою;

·  ігнорування.

               Насильством щодо дітей слід вважати:

· нехтування дитиною;

·нехтування обов’язків стосовно дитини;

· відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

·недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

·втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

·недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

· використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

· нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

            Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти  свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

· Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

· Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

•  Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
•  Діти відчувають сум.
•  Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

• реагувати надто агресивно;
• не визнавати авторитетів;
• бути пасивними чи пригніченими;
• мати вигляд заляканих;
• скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.     Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.     Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.     Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.     Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

·        або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

·        або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1.      Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2.      Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.      Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.      Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

 

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Правило 1.

   Навчіться акцентувати увагу на вчинках (поведінці), а не на особистості учня.

Правило 2.

  Зробіть щось із своїми негативними емоціями, контролюйте їх.

Правило 3.

  Не посилюйте напруження ситуації:

°        не підвищуйте голос;

°        не вимовляйте фразу на кшталт «Учитель поки що я»;

°        не використовуйте такі пози та жести, які «тиснуть»;

°        не використовуйте принизливих, образливих слів;

°        не дійте, як начальник;

°        не читайте моралі;

°        не робіть узагальнення на зразок «Ви всі однакові»;

°        не присікуйтесь;

°        не дражніть учнів;

°        не порівнюйте одного учня з іншим.

Правило 4. Обговоріть вчинок згодом.

Правило 5. Дозвольте учневі зберегти «обличчя».

Правило 6. Демонструйте моделі неагресивної поведінки.

Правило 7. Відкладіть на потім дисциплінарні заходи.

Правило 8. Використайте в момент конфронтації одну з миротворчих акцій.

 

 

Виховання учнів відкладіть на той час, коли ви будете цілком спокійні.